демократичне видання:

Красені та волохаті тварюки в яскраво-рожевій обкладинці

Рецензія Євгена Боженка на книжку „8. Мережева жіноча проза”

Інтернет – штука дуже демократична. Все що завгодно тут можна знайти, і все що завгодно тут можна опублікувати. Захоче, наприклад, невизнаний (незнаний) літературний геній вивісити на суд громадськості плоди своїх недоспаних ночей – і ніхто йому в цьому не завадить. Захоче який-небудь видавець знайти для свого наступного видання шедевр сучасної прози – і будуть йому на вибір сотні, навіть тисячі оповідань, есеїв і романів.

І найдивніше, що така схема існує не тільки в гіпотетичному варіанті, але і успішно втілюється в життя. «8. Жіноча мережева проза», нова книга видавництва «Буква і цифра» – живе тому підтвердження. Спочатку вісім панянок (цифра у назві – не тільки натяк на жіноче професійне свято) незалежно одна від одної вивісили в Інтернеті свої літературні надбання. Потім «буквоіцифрівці» просіяли мережеве сміття а-ля «слава графоманії», знайшли творчість вищеназваних панянок і дали їй нове життя у більш звичному для літератури книжковому форматі.

Хоча після того, як погортаєш книгу, стає зрозуміло, що головне правило Інтернету залишилося чинним і тут. Демократичність, мається на увазі. По-перше, видавці досить політкоректно підійшли до мовного питання, і авторки розділилися на два рівні табори: чотири з них російськомовні, чотири пишуть українською. По-друге, авторкам дозволили зберігати інтернетівське інкогніто, і замість звичних «Маруся Пупкова» твори підписані загадковими Шиламила та Сокира. По-третє, ані перед творами не ставилися обмеження обсягу, ані перед письменницями не ставилися обмеження кількості. Тому в збірці є твори на дві сторінки та авторки, репрезентовані лише одним твором.

Є і четвертий вияв демократичності видання. Тільки від нього чомусь не особливо радісно – поряд із шедеврами, прочитавши які, починаєш усвідомлювати, що українська література таки існує, і з такими авторами має досить непогані перспективи, є такі твори, художня цінність яких викликає дуже великі сумніви.

Заявлена специфіка видання цілком відповідає дійсності – це дійсно жіноча проза. Не тільки тому, що написана жіночою рукою, а і тому, що це література про жінок. Така собі маленька шпаринка, через яку кожен охочий може зазирнути в таємницю внутрішнього світу сучасної жінки.

Це, звісно, вже не Жорж Санд і не Шарлотта Бронте, але в більшості творів жіночий світ виявляється досить передбачуваним. На першому місці є чоловіки. Такий собі акумулюючий фактор, без якого, мабуть, багато творів збірки ніколи не було б написано. Нещасне кохання до красеня, який насправді виявляється одруженим і до того ж має купу коханок. Гидотний грубий чоловік, що приходить в життя тендітної жінки, прикриваючись нібито коханням, а виявляється (хто б сумнівався) страшною падлюкою.

В деяких творах чоловіцтво видається навіть не тільки стимулом для творчості, а взагалі сенсом життя авторки. Чоловіки займають усі думки, чоловіки є причиною і наслідком усіх подій. Щось на кшталт «живу заради чоловіків і помру тільки через цих волохатих тварюк».

Є, звісно, і винятки. Хтось не про чоловіків і навіть не про кохання пише. Але у загальній масі невдоволеності особистим життям ці винятки особливої ролі не грають.

Але це зовсім не означає, що в збірці розмістили неякісні, чи, не дай Боже, неталановиті твори. Наприклад, після прочитання творів Шиламили залишається тільки відвисла щелепа та нестримне бажання і далі читати творчість цієї авторки. Або Пані Груня, що раз і назавжди примушує в себе закохатися – себто в свою коротку форму. І, за великим рахунком, ті дві-три напівграфоманські писанини а-ля «з життя нещасної еліти» особливої негоди у книзі не роблять і зіпсувати загально позитивне враження не в змозі.

Взагалі можна сказати, що текст «жіночої прози» жодних обмежень у читацькій аудиторії не має. Читати може і старе, і мале. Дискомфорт може виникнути тільки у сильної половини людства. Погодьтеся, якось не до лиця красеневі-мачо мліти в громадському транспорті над книгою в яскраво-рожевій обкладинці.

Видання: 8. Мережева жіноча проза. – Київ: Буква і цифра, 2006.